У Луцьку відкрилася виставка художників із Володимира-Волинського. 18 митців представили в обласному центрі 59 картин. Відкриття відбулося у середу, 16 листопада у фойє сесійної зали Волинської обласної ради.
« Цей проект розпочав Український фонд культури задля того, щоб показати таланти наших художників. Саме оці пересувні виставки дають поштовх для того, щоб люди займалися саме образотворчим мистецтвом. Тобто людина не працює десь на склад, а працює для того, щоб свої твори показати людям», – розповів голова Волинського обласного відділення Українського фонду культури Геннадій Сарапін,
Директор дитячої художньої школи Адам Михалик представив на виставці свою улюблену картину, каже, що малював її ночами, коли всі вдома спали. «Я пишу картини швидко. Десь місяць часу. Просто є такі ідеї, що розвиваються швидко, а є такі, що потребують тривалого часу. Іноді працюєш, а потім потрібно зупинитися і помислити. В основному малюю у вечірній час, коли вже всі сплять і я маю можливість побути наодинці», – зазначив він.
Художниця Наталія Нечипорук представила на виставку декілька своїх картин. Каже, що любить малювати портрети. . Працює за допомогою змішаної техніки. 

З метою вивчення молоддю трагічних сторінок української історії у Володимир- Волинському історичному музеї імені О. Дверницького відбувся вечір пам'яті жертв Голодоморів.
Своїми спогадами поділилися очевидці тих подій – Марія Гудзенко (Польова) та Галина Яровенко(Яцентюк).
Галина Дмитрівна Яцентюк народилася у 1937 році в селі Соболівка на Черкащині. Про Голодомор 1932-1933 років їй розповідали батьки і дідусь з бабусею, а свідком голоду 1946-47 років вона була сама.
Ось що вона розповіла: « Мій дідусь (материн батько) торгував у власній крамниці, землі не мав. Конфіскували його майно і залишився він без засобів до існування. Та ще й сім'ю (6 дітей!) вигнали з хати, прирекли їх на голодну смерть в 1932-33роках. Мати тринадцятилітньою разом із сусідами виїхала на Донбас і там влаштувалася посудомийкою у їдальні, вижила на відходах, що залишалися на тарілках після відвідувачів.
Повернулася в село – ні кола, ні двора, ні хатини, ні родини. Тільки біль і сльози, глибока рана в серці.
Дідусь(татів батько) – інвалід Першої Світової війни, усе життя ходив з милицями. Царський уряд призначив йому місячну пенсію в розмірі 12 срібняків. За рік він придбав корову, коня, воза, сільськогосподарський реманент, землю. Багач – середняк! Та недовго розкошував... Розкуркулили - усе забрали задарма в колгосп, крім корови(«пожаліли дітей»). Пенсію замінили на 12 крб. Не дуже розженешся. За рік нічого не купили, а в хаті залишилося дерев'яне ліжко із солом'яним матрацом, вкрите самотканою рядниною, дерев'яна лавка і стіл. Узимку вкривалися тим одягом, у якому вдень ходили.
У 1931-1932 роках урожай удався на славу, та людям дали по 200 грам за трудодень, а все збіжжя вивезли. Бабуся колгоспниця принесла пшениці половину мішка: хоч їж чи просто дивись на нього. Добре, що жито вродило. На своєму городі ( 0.6 га). Та його не дали з'їсти «більшовики у шкірянках».(так називав їх дідусь). Вони разом із сільськими «прихвоснями» нишпорили по дворах. «Щупаками» пробуравлювали весь город, щоб не заховали хліб, з комор витрушували усе до зернини. Навіть з печі втягали вариво і порозкидали по подвір'ї, «щоб щенята не їли». Для селян залишилося листя на бересті і акації, лобода, плід із шпоришу.
Із голоду пухли і дорослі, і діти, падали в полі, на дорозі, «доходили в хатах» чи на подвір'ї.
Мертвих і напівживих штабелями кидали на підводи і скидали в одну величезну могилу на кладовищі. Хати ставали пусткою , а колись співуче село заніміло. Живими залишалася третина населення.
Трішки легше було в холодному і голодному 1946р: люди опухали , але не мерли. Дітей один раз на день підгодовували в садочку і школі ріденьким кулішом, шматочками хліба...»
А ось що розповіла Марія Панасівна Польова (Гудзенко): « Роки дитинства, які припали на війну і голод 1946-1947років, були найтяжчими і найстрашнішими у моєму житті і житті моїх ровесників.
70 років пройшло, а я пам'ятаю ніби це було учора. Я з батьками і маленьким братиком проживали у с.Вахнівка Липовецького району Вінницької області, куди мій батько отримав призначення учителем у Вахнівську школу. До цього часу пам'ятаю як завжди хотілося їсти, ми з братиком Володею плакали, а мама не мала що нам дати поїсти. Особливо, весною 1947р., коли з'їли всю городину, навіть лушпайки з картоплі. Мама ходила на колгоспні поля з сусідкою і шукали там мерзлі буряки, пекли їх, це була насолода. Пригадую ці два тяжкі роки, як ми з дітворою після жнив збирали із землі колоски. Мама пошила мені торбинку і я складала колосочки у руці в квіточку, перев'язувала травою і 8-10 таких квіточок несла додому. Потім сушили і мололи на жорнах. У нас вдома, в сінях стояли великі жорна і я часто просиналась під гуркіт тих жорен, це вже односельці мололи зерно, щоб зварити дітям затірку чи галушки на воді. Я ставила стільчик і теж тягала ті жорна. І так кожен день, колоски-жорна. Збирати колоски потрібно було дуже обережно, бо міг з'явитися «об'єжчик» на коні із батогом у руках. Декілька разів ми ховались у рові і нас він чи не побачив, чи пошкодував, але не зачепив, не покарав. Коли я побачила у Володимир-Волинському історичному музеї жорна, мене здушили сльози. Все пригадалося, як ми мололи коріння пирію і добавляли до борошна і пекли не буханці, а підпалки у печі. Все, все! У В. Симоненка є вірш «Жорна», та це про мене і моїх односельців. Щоб вижити і дожити до жнив, люди їли лободу, кропиву, листя дерев, цвіт акації, печериці, які тоді дуже зародили на зруйнованих війною обійстях, наче сам Бог послав. Ті печериці на воді із гичкою буряків врятували людей. Але потім я все життя не могла на них дивитись.
В ті роки багато односельчан померло від виснаження, хвороб. Помер і мій маленький братик Володя, йому було три роки. Захворів на пневмонію і не було сили, щоб одужати. Батько не міг працювати в школі, бо лежав опухлий від голоду, а мама надривалася на колгоспних полях. Щоб одержати кусочок землі під огород, потрібно було працювати в колгоспі і виробити мінімум трудоднів - 120. Обробити три рази 2-3 гектари буряків вручну, викопати їх, погрузити на машину і завезти у Турбів на цукровий завод. Ми з мамою копали ті буряки аж до зими. А на жнивах мама в'язала снопи, молотила їх на току, я помагала мамі робити перевесла із трави, вмію і снопи в'язати, хоч мені і було тоді вісім років. На току було весело, багато молоді, люди раділи, що скінчилася війна, сподівалися на краще. А держава відплатила їм голодомором. За всю виконану за сезон збору врожаю роботу селянам давали... 100 грам зерна і десь 10 кілограм цукру. На наступний рік давали 200 грам зерна і люди вже й тому були раді... Грошей ніяких не платили, як люди виживали, один Бог знав...»
Обидві жінки усе життя працювали педагогами, тож спогади живих свідків історії уважно слухали студенти "Університету третього віку" та учні 8 – В класу Володимир- Волинської школи – інтернату.
Богдан Янович

 9 листопада у Володимирі-Волинському  вітали тих, хто своєю творчістю дарує людям радість, утверджує на землі ідеали добра, любові і краси, хто своєю щоденною плідною працею зберігає, творить та примножує національну культуру, звеличує наше місто та рідну Україну, хто мовою мистецтва формує національну свідомість і пробуджує в серцях громадян нашої країни непоборний український дух
Теплими словами, Почесними грамотами, грошовими винагородами  та квітами їх привітали заступник міського голови Лариса Кулікова, начальник відділу культури і туризму Роман Віслобоков та помічник Народного депутата України Ігоря Гузя Андрій Бокоч.
Від міської влади нагороди отримали: Михайло Білецький – керівник духового оркестру “Арсен”, Тетяна Венек – викладач музичної школи, Олександр Дидич – керівник ансамблю народної пісні “Розмай”, Олена Свиридова – викладач художньої школи, Людмила Романчук – майстер народного мистецтва, Олена Черенюк – провідний науковий співробітник історичного музею, від відділу культури і туризму - викладачі дитячої музичної школи: Людмила Горбач, Наталія Огороднічук, Сергій Чолохов, Юлія Шоцька, викладачі дитячої художньої школи: Тетяна  Омельченко, Віталій  Михалик, завідувач господарством  дитячої  художньої школи Сергій Савчук, бібліотекар І категорії міської бібліотеки   для дорослих Світлана Музичук, бібліотекар І категорії міської бібліотеки для  дітей Марія Бардась, завідувач господарством культурно-мистецького центру  Микола Лисий, керівник аматорського театрального колективу «Різнобарв’я» культурно- мистецького центру Лариса Половньова, керівник фольклорного гурту Молодички» Наталія Авдєєнко, керівник зразкової вокальної студії  «Лодомир» Галина Тюрікова, від народного депутата – завідувач бібліотеки для дітей Ольга Лівак та керівник аматорського театрального колективу «Різнобарв’я» культурно- мистецького центру Лариса Половньова. 
З музичними привітаннями виступили вихованці Центру позашкільної освіти. 
 

Понад 20 робіт учнів Володимир-Волинської дитячої художньої школи відіслано для участі у Всеукраїнському дитячому конкурсі пейзажу «Мій рідний край», який проходить у Вінниці, 9 робіт - на Всеукраїнський конкурс молодих обдарувань «Текстильний первоцвіт» у Вижницю.

У приміщенні культурно-мистецького центру відбулася посвята в юні художники учнів, які цього року розпочали навчання у Володимир-Волинській дитячій художній школі.
Першокласників щиро привітав директор школи Адам Михалик, який побажав викладачам і їхнім вихованцям подальших творчих успіхів та висловив сподівання, що юні майстри пензля в майбутньому прославлять наше місто і країну.
Цьогоріч вперше поріг ДХШ переступив 51 школяр, з них 42 - з міста, 9 представляють Устилузьку школу мистецтв. Навчатимуть юних художників викладачі: Катерина Петрович, Віталій Михалик та Галина Микита.
Свято пройшло в теплій родинній атмосфері і було наповнене радістю та творчістю. Юні вихованці брали участь у численних веселих творчих конкурсах та вікторинах, представили портрети мам на своїй першій виставці.

Відділ культури і туризму виконавчого комітету
Володимир-Волинської міської ради
44700, Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 29
тел. (факс) +38 (03342) 22596, 23568
e-mail: kult@volodymyrrada.gov.ua